. Хлопець рано осиротів і виріс у сім'ї свого дядька Віталія Романовича Лисенка - батька Миколи. Останній доводився йому троюрідним братом.

На канікулах після 5 класу гімназії Лисенко та Старицький закохалися в одну й ту саму дівчину. Вона гостювала на сусідньому хуторі. Кокетлива блондинка звалася Теклею. Можливо, була полька але, писав Старицький, "русским языком владела хорошо, а глазками еще лучше". Ревнощів між хлопцями не було, і вони разом склали план, як завоювати її серце. Вирішили, що Микола напише музику, а Михайло - вірші. І потім співатиме їхній витвір, бо має добрий баритон. Так і зробили. Пісня закінчувалася словами:

Дай хоть единое лобзанье

За наш сердечный мадригал!

Коли батьків не було вдома, паничі впрохали кучера запрягти коней і в парадних гімназичних мундирах - червоний комір із золотим шиттям - подалися до Теклі. Вона сиділа на хуторі сама - господарі десь поїхали. Хлопці після вечірнього чаю з успіхом оприлюднили свій спільний твір.

На канікулах після 5 класу гімназії Лисенко та Старицький закохалися в одну й ту саму дівчину